29-30 вересня 2021 року 

                    відзначаємо 80-ту річницю з дня початку 

           масових розстрілів євреїв нацистами у Бабиному Яру

 

                     Матеріали для Національного уроку пам`яті 

                                        роміщено на освітній

                      платформі "Червона точка" за посиланням

 https://education.babynyar.org/lesson/?fbclid=IwAR0Ya0VjyEPQq0Uy8JvyPmCTPNH2vl0f3_nuhb7srPJrHAnha4J-WzcP82E

або

https://docs.google.com/presentation/d/1zPleUhl3Ae5OUd_wsHVI3KNpvE4lrhB7/edit?usp=sharing&ouid=104206444220486217612&rtpof=true&sd=true 

  ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ДО 80-Х РОКОВИН З ДНЯ ПОЧАТКУ РОЗСТРІЛІВ У БАБИНОМУ ЯРУ.

                Братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айзантцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва. Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж "просто зайвими". Бабин Яр – це некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.

               19 вересня 1941-го війська Вермахту увійшли до Києва. За кілька днів вибухнули будівлі у Київській цитаделі та на Хрещатику. Вибухи стали зручним приводом для окупантів провести показову каральну акцію. У підривах звинуватили євреїв. Насправді ж організаторами цих вибухів були радянські диверсанти. Перші арешти і розстріли відбулися вже 27 вересня. 28-го в Києві з’явилися оголошення, в яких наказували всім євреям міста зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова.

              Разом із Вермахтом у місто увійшли айнзатцгрупи СД. На них покладалося очищення армійських тилів від «небезпечних елементів» та придушення будь-якого опору. В Києві діяла айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь», два батальйони зі складу поліцейську полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.

             «Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 р., а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.

                 Того дня, 29 вересня, німці встигли до 18.00 розстріляти близько 22 тисяч. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул. Табірній (сучасна Дорогожицька) і вбили наступного дня. Потім німецькі сапери підірвали схили, щоб засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

 

Есесівці нишпорять у речах розстріляних в урочищі Бабин Яр. Київ. 1941 р.

                 За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. У «Донесенні про події в СРСР» від 02.10.1941 сказано: «Зондеркоманда 4а в співпраці зі штабом групи і двома командами поліційного полку «Південь» 29 і 30.9.41 стратила в Києві 33 771 єврея». Про продовження розстрілів свідчать німецькі документи. Так, приміром, у «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12.10.1941 говориться наступне: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000». Згідно з німецькими документами розстріли в Києві безперервно продовжувалися до середини листопада 1941-го. Основну масу розстріляних у цей період становили євреї.

                   Втім, із середини жовтня цього ж року у Бабиному Яру та його околицях починаються спеціальні акції, під час яких були розстріляні комуністи-підпільники, роми, душевнохворі, заручники, моряки Дніпровської флотилії.

                   Взимку 1941-1942-го у Бабиному Яру загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 р. свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

                 Незабаром нацисти розгортають свої репресії не лише проти бандерівців, але й представників інших течій українського визвольного руху. Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український патріот. Тут обірвалося життя української поетеси, члена ОУН (м) Олени Теліги.

 

 Радянські військовополонені закопують розстріляних в 

урочищі Бабин Яр під наглядом есесівців. Київ. 1941 р.

                  Другий етап масових розстрілів припадає на кінець зими 1942 – середину серпня 1943. У цей час створюють Сирецький концтабір, який змінив табір на вулиці Керосинній (створений у квітні-травні 1942-го). Саме його в'язні заповнюють своїми тілами Бабин Яр, ями у самому таборі й довкола нього. Це здебільшого підпільники й партизани: комуністи й українські націоналісти.

                        Заключний етап регулярних розстрілів відбувався у серпні-вересні 1943-го на фоні знищення раніше захоронених у Бабиному Яру тіл розстріляних. Цю "роботу" виконували ті ж в'язні Сирецького концтабору. Спалювали тіла в яру навпроти.  Зрозумівши, що у Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів.

                       18 серпня 1943-го до Сирецького табору прибула група в’язнів із Полтави, яких розмістили в спеціальних землянках у самому яру. Наступного ранку до них приєднали 100 ув’язнених євреїв із табору. Загалом у команді смертників працювало 327 осіб. Чоловіків закували в ножні кайдани та змусили викопувати трупи на місці колишніх масових розстрілів, а також будувати печі із огорожі Лук’янівського і надгробків Єврейського кладовищ. Тіла та дрова складали в печі штабелями. Потім усе спалювали. В одній такій печі за раз знищували до 2000 тіл.

                      Двічі на тиждень нацисти привозили у Бабин Яр у машинах-«душогубках» в’язнів із тюрми СД. Цих людей після вбивства також спалювали у «печах». Всі ці "роботи" в Бабиному яру відбувалися таємно. Територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами яру. До кінця вересня майже всі тіла розстріляних були спалені, а в’язні заклали останню піч – для себе. У ніч на 29 вересня 1943-го мешканці однієї з землянок вирвалися на волю, але врятуватися вдалося лише двом десяткам. Згодом саме їхні свідчення дали можливість відтворити історію знищення тіл у Бабиному Яру.   Штандартненфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві в 1941-му, наглядав і за спаленням останків жертв у 1943-му. Про це він засвідчив на Нюрнберзькому процесі 1947 року: «Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м довжиною, 3 м шириною і 2,5 м глибиною. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

                     У жовтні 1943-го у Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста.  Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.

                      Окремою сторінкою в історії Бабиного Яру є порятунок приречених євреїв. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму "Яд Вашем" у 1963 році затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». У квітні 1989-го було встановлене почесне звання «Праведник Бабиного Яру». Першим його отримав православний священик Олексій Глаголєв (посмертно) та члени його сім’ї. Наразі 662 особи удостоєні звання «Праведник Бабиного Яру». Як правило, це цивільні беззбройні жителі окупованих територій: люди похилого віку, діти, жінки. Часто євреїв переховували великі сім’ї. Серед тих, хто отримав звання «Праведник Бабиного Яру», люди різних національностей: українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи їх, мусимо пам’ятати, що, рятуючи інших, вони ризикували своїм життям.

 

«Дні історії в гімназії»

Учителі кафедри історії

Тема: «Військова звитяга України. Від козацтва до сьогодення»

12.10-13.10 2020р.

№	Зміст роботи	Дата	Відповідальний
1.	Фото-челендж «Символи України у моєму житті» (5-11 класи)	12.10-13.10.20р.	Певень Т.В.
2.	Фотопроект «Військова звитяга Поділля»  (5-11 класи)	12.10-13.10.20р	Певень Т.В.
3.	Інтерактивний квест «Кращий знавець історії козацтва» (6-ті класи)	12.10-13.10.20р.	Певень Т.В.
4.	Усний журнал «Українські січові стрільці» (10-ті класи)	13.10.20р.	Жук О.В.
7.	Ребуси, крилаті вислови про козаків.	12.10-13.10.20р.	Полотняна Н.С.

 

Усний журнал «Українські січові стрільці»

(10-ті класи)

https://drive.google.com/file/d/1liSo2MSZaBJpxTbiQoY3bI1C18aa53hZ/view

Інтерактивний квест

«Кращий знавець історії козацтва»

(6-ті класи)

Правила квесту:

1.    Створити команду, обрати отамана.

2.    Дати назву команді, якою будуть підписані відповіді.

3.    Завдання будуть розміщені на головній сторінці блогу кафедри історії в 09.00 год. (12.10, 13.10 та 15.10)

4.    Виконані завдання відправляти на електронну пошту tatpeven@gmail.com до 19.00.

5.    В інший час завдання не будуть враховуватися.

6.    Підсумки квесту будуть підведені в п’ятницю, 16.10.20р.

7.     Відповіді оформлювати в документі WORD. Додавати зображення.

8.   В п’ятницю, 16.10.20р. використати знайдений матеріал на виховній години. Надіслати фото на електронну пошту. 

12.10.20р. Запитання до квесту:

№1. Чому в Україні святкують День козацтва 14 жовтня?

№2. Перерахуйте умови за якими юнак міг стати козаком.

13.10.20р. Запитання до квесту:

№1. Опишіть яким одяг козаків.

№2. Опишіть військове мистецтво  козаків («галас», табір, фігура, чайка).

Підведення підсумків інтерактивного квесту

«Кращий знавець історії козацтва»

В квесті, який проходив протягом 12 та 13.10.20 р. брали участь шість 6-х класів. Найбільш активно діяли учні 6А (кл. кер. Певень Т.В.) та 6В класів (кл. кер. Жук О.В.). Команди на чолі з отаманами виконували завдання, першими відправляли відповіді на електронну пошту.

Непогані результати показали учні 6Б,Г,Д,Е класів. Діти із цікавістю чекали запитань, які з’являлися на блозі кафедри історії, із задоволенням шукали відповіді. Під час гри учні дізналися багато нового з історії козацтва. Школярам дуже сподобалась нова-інтерактивна форма гри.

 

Вітаємо стипендіатів Вінницької міської ради

    Уже традиційно напередодні новорічно-різдвяних свят талановита молодь отримала стипендії Вінницької міської ради. 23 грудня міський голова Сергій Моргунов зустрівся із переможцями обласних та Всеукраїнських етапів олімпіад з різних навчальних предметів. Серед стипендіатів були і учні нашої гімназії. 

    Бажаємо їм нових успіхів та творчого натхнення!

Квест «Зимові свята та обряди Поділля»

Зимові свята — це особливий період року, який наповнює нас радістю.

20.12.2019р. учні 5-х класів згадали про зимові обряди та

традиції Поділля. (Керівники: Певень Т.В., Мостовик Д.В.)

Команди класів взяли участь у квесті, демонструючи свої знання.

Дуже сподобались дітям творчі завдання: проспівати «Щедрівку»

та скласти малюнок на зимову тему. А ще, діти згадували приказки

та накривали святковий стіл на Різдво. Багато веселощів викликав конкурс

«Одягни дівчинку на свято». Всі команди успішно пройшли

випробування та отримали грамоти.

З пересувною виставкою до школярів завітав Краєзнавчий музей.

 Діти із захопленням слухали про те, які були зимові традиції на Поділлі 

у давнину.  

Це було справжнє свято, яке протягнуло ланцюжок

від народних традиції до сьогодення. 

Тиждень «Правознавства та громадянської освіти»

   Одним з аспектів усебічного розвитку особистості є висока громадянська культура. Виховання молоді передбачає свідоме ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою. З 9 по13 грудня 2019 р. в гімназії, в рамках тижня права та громадянської освіти, була презентована виставка творчих робіт учнів 10-х класів у розділах: «Самоідентифікація», «Самореалізація», «Класифікація прав людини».  Діти продемонстрували свій неординарний, креативний підхід до розкриття важливих тем. Із цікавістю школярі та батьки знайомились з фотопроектом «Стереотипи». (Керівник: Певень Т.В.)

 13.12.2019 р. відбувся квест команд 10-х класів. (Керівники: Шліхтенко Л.А., Певень Т.В.) Учні продемонстрували свої знання з курсу «Громадянська освіта», довели, що про серйозні проблеми можна говорити з гумором.  Дуже сподобались учням завдання: «Порушення прав людини в відеокліпах та мультфільмах», «Стереотипи в карикатурах» та інші.  Всі команди з честю пройшли випробування, а нагородою їм були бурхливі оплескі товаришів.

До 100-річчя з дня смерті архітектора Григорія Артинова

Григорій Артинов - вінницький зодчий, громадянин, особистість

    Майбутній міський архітектор Вінниці народився у 1860 року у сім'ї російського дворянина з міста Ніжин на Чернігівщині, грека за походженням. Про інших членів родини відомо, що старший на 7 років брат Григорія - Михайло також обрав фах цивільного інженера і пізніше доволі плідно практикував у Києві, приблизно в той час, коли Григорій повернувся в Україну і розпочав службу міським архітектором у Вінниці.      Закінчивши реальне училище у Кронштадті, Артинов вступив до Санкт-Петербурзького Будівельного училища (пізніше - Інститут Цивільних Інженерів). Він виявив прагнення бути причетним до тієї гармонії, символом якої було місто Петра. По закінченні навчання у 1889 році Григорій Артинов із званням цивільного інженера, в чині 10 класу, в якості службовці МВС на деякий час був відряджений „для занятий" техніком при Санкт-Петербурзькій міській управі.       Освіта, яку отримав Г.Г. Артинов, була вищою в найкращому розумінні і, без перебільшення, універсальною. Інженерів готували  до відповідальної технічної роботи, яка ніколи не виключала творчого опрацювання форм.На початку 1890-х років Г.Г. Артинов потрапляє до Ломжинської губернії, де працює у комісії з улаштування казарм, потім його направляють на Волинь.        Попередні заняття та посади, очевидно, були епізодами біографії Г.Г. Артинова у порівнянні з цілою епохою довжиною в  два десятиліття, які він віддав Вінниці. Символічно те, що XX століття Григорій Артинов зустрів як головний архітектор нашого міста.
        До нього у вінницькій Управі територією займався лише міський землемір Олександр Волков. Так сталося, до початку XX ст., тобто до появи Артинова, Вінниця майже не мала не лише значних будівель, але й простого благоустрою та обладнання вулиць. Головна частина повітового центру - правобережне Нове місто - виглядало, як занедбане містечко. І ті люди, які прийшли до влади в місті, мали попереду справжню незайману  цілину.        1900 року Г.Г. Артинов проектує будинок жіночої гімназії. Для фінансування робіт міський голова, колишній міський лікар Микола Васильович Оводів, залучив відомого у місті купця і мецената Аврама Йоновича Мар'янчика. Г.Г. Артинов не міг не відчувати впливовість  фінансової сили міста – торгово – ремісницької єврейської громади.         Невипадково саме Артинов споруджує  у 1903 році нову синагогу. Знайомство з А.Й. Мар'янчиком спонукало міського архітектора і  до власної практики, орієнтованої на досить вибагливих замовників : військових,  російських панів,  яким  набридли  міста півночі,  а також покупцям міських домоволодінь з околиць.          Активна забудова Слов'янки особняками, а особливо початок забудови Замостя, викликали до життя і нові громадські заклади, такі, як Народний дім.          Загальний  просвітницький дух був у місті досить високим : запрацювали  гімназії   в   колишніх   Мурах,   вінницькому   історичному центрі освіти;  разом з  розплануванням кварталів Замостя там розмістили, також за участю Артинова,  будівлі двох шкіл. Крім державних та міських завдань по спорудженню установ та храмів, він зосереджується на виконанні заявок власників на зведення особняків, а в центральних кварталах - прибуткових будинків.         

   Однак,   великий  розвиток доволі розвиненого міста потребував великих зусиль. Місту   потрібні   були   водогін, транспорт, сучасні бібліотеки, лікарні, готелі, банки, театри, кінотеатр, магазини, ринки, судові установи.  У   1900-ті   роки   Артинову   доручають проектування міської бібліотеки, церкви Воскресіння Христова на православному кладовищі, кам'яних сходів до Бугу, міських кам'яних лавок, реконструкцію та оздоблення будинку міського театру, готелю «Савой», реконструкцію та оздоблення будинку міської Думи.  Григорій Григорович особливо піклувався про розвиток міського водогону,  каналізації, озеленення та благоустрій міста. Він виступив ініціатором створення у 1919  році «Товариства добробуту міста Вінниці», проектував міську вертикальну   каналізацію   з   біологічними фільтрами, використанням енергії Південного Бугу. 9 грудня 1919 року Григорій Артинов помер від «іспанки». Місце поховання першого головного архітектора Вінниці невідоме. 

                         

                                        

                                                           

                   

                                                                                 

                                                           

                                           

Підготовка до сесії

11 клас Історія України

Післявоєнна відбудова та розвиток України в 1945 – на початку 1950–х pp.

1945 р.- Участь української делегації в роботі установчої конференції ООН.

26 листопада 1944 р.-В Мукачеві І з’їзд делегатів народних комітетів

Закарпатської України ухвалив маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР.

29 червня 1945 р.-Підписано договір та протокол до нього про вихід

Закарпатської України зі складу Чехословаччини та про її возз'єднання з радянською Україною.

16 серпня 1945 р.- Між СРСР і Польською республікою укладено договір

про радянсько-польський кордон.

Серпень 1946 p.- Схвалення плану IV п'ятирічки – "п'ятирічки відбудови".

1946 р. -Львівський собор, ліквідація УГКЦ.

1946–1947 рр. -Голод в Україні.

1947 р. -Грошова реформа, скасування карткової системи

17 лютого 1947 р.-Підписано радянсько-румунський договір. Румунія визнала входження Північної Буковини, території колишніх Хотинського та Ізмаїльського повітів до складу УРСР.

1947 р. -Операція "Вісла".

1949 р. -Ліквідація Мукачівської єпархії греко-католицької церкви.

1950 р.- Загибель командуючого УПА Р.Шухевича.

Поняття та терміни:

"Ждановщина", «депортація», «радянізація» «операція «Вісла», «космополітизм», «лисенківщина», «буржуадний націоналізм».

Персоналії:

Р. Шухевич, О. Довженко, О. Теліга., Мануїльський, О. Гончар, Й. Сліпий.

Україна в умовах десталінізації (1953–1964)

5 березня 1953 р. Смерть Й. Сталіна. Початок десталінізації.

1954 р. Початок освоєння цілини.

1954 р. Обрання О. Кириченка першим секретарем ЦК КПУ.

19 лютого 1954 р. Входження Кримської області до складу УРСР.

1956 р. XX з'їзд КПРС.

1956 р С.Корольова призначено генеральним конструктором космічних апаратів.

1961р. Грошова реформа.

12 квітня 1961 р. Перший політ людини у космос.

11–15 серпня 1962 р. Українець П.Попович здійснив космічний політ навколо Землі.

1963 р. Обрання П. Шелеста першим секретарем ЦК КПУ.

Поняття та терміни: «лібералізація», «демократизація», «децентралізація», «політична реабілітація», «відлига», «раднаргоспи», «шістдесятники», «дисидентство».