Позакласна робота

Виховний захід

«Голодомор – 1932-1933 років

– біль серця всієї України»

Мета виховного заходу:

виховна: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї

держави;

освітня: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість,

самостійність, критичність мислення.

Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлень.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор або інтерактивна дошка, хлібина,

свіжі квіти, свічки (7 шт.), виставка книг і газетних матеріалів присвячених

голодомору, свідчення очевидців, факти Голодомору, «Реквієм» А. Моцарта (mp3), Оксана Білозір «Свіча» (відеокліп), запис ритму метронома.

Хід виховного заходу

На столі — розламана хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною

стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то

тихіше, то гучніше). Учні виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

Учень 1 (запалює свічку):

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Вчитель (запалює свічку):

Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні

великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу— старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

   Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-

1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки

синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у

пекельних муках.

   То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

Учень 2:«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Учень 3: Микола Піскун, 1926 р. н., смт. Сиваське, Херсонська область.

«У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не

кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…»

Учень 4: Петро Оливка, 1921 р. н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область. «Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене маленького на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом із сестрою і померла на моїх очах. Одне спасіння: миші наносили в норки запаси, землею обгортали їх у круглих купках, а ми вже її роздовблювали взимку і забирали ці запаси».

Учень 5: Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область. «Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли,

як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Учень 6: Письменник Олесь Гончар, 1918 р. н., щоденники, запис від 23.08.1980 р. «А мені згадався 1933-й. «То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, – сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…»

Вчитель: У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року

Голодомор мовою фактів

Складовими політики Голодомору були:

- Насильне вилучення всіх продовольчих припасів

Учень 7: Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

Учень 8: Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

Учень 9: Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

Учень 10: Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Вчитель: Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

Учень 11: Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства,

заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

Учень 12: Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної

українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

Вчитель: У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

Учень 13: День пам'яті жертв голодоморів запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій».

Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій». Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

У 2006 році Верховна Рада визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом

українського народу.

Учень 14:

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці!

Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір'їночку дай:

Тато і мамо — холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,

...Бозю, що там у тебе в руці?..

Вчитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою

пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

 (Запалюється свічка.)

Нехай у ваших душах залишиться цей маленький

вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед

нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи

більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Звучить пісня О. Білозір «Свіча» (відеокліп). Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.

Хвилина мовчання (вмикається запис ритму метронома).

Вчитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно

хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле,

зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні

висновків, то вони будуть ходити по колу.

Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби

трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця –благородними.

Джерело: https://nenc.gov.ua/wp-content/uploads/2015/11/gm.pdf

Матеріали до Дня пам’яті та примирення

Чимало свят дарує нам весна,

Як в рідний дім повернення з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

Це свято не затьмариться в віках.

В цей день нестимуть люди завжди квіти,

Не обміліє пам’яті ріка –

В серцях нащадків буде вічно жити… 

ВІДЕО "УКРАЇНА В ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ "

ВІДЕО "ДІТИ ВІЙНИ"

 Вже минув 75 рік з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз. Настав день, який ми сьогодні називаємо – День пам’яті та примирення.

Все далі відходять грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів.

 8 травня - день пам'яті і скорботи. Вклонімося усім полеглим, схилимо голови в журбі й задумі. Покладімо квіти до могил, в молитві пом'янімо всіх, хто не повернувся з тієї проклятої для всьо­го світу війни.

9 травня – День Перемоги. Цього дня по всій Україні вкриваються весняними квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. Це означає, що пам’ять народна жива, що подвиг загиблих – незабутній. Свято Перемоги – це свято зі слізьми на очах, це свято радісне і гірке. Радісне, бо принесло на нашу землю мир , гірке, бо ціна цієї радості – життя мільйонів наших співвітчизників.

Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну справедливу. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталася нам перемога. Кров’ю і пожежами котилась війна по нашій рідній землі 1418 днів. Один день війни… Чого він коштував – знає тільки той, хто пережив його, хто переживає його знову і знову все своє життя.

Біля братської могили тихо стоїмо,

І спогад приходить, мов тихе зітхання,

Пливе, наче вічність, здобута в бою

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива.

Пронизує пам'ять скорбота прощання,

І сумно згасає, і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружнє плече,

І роки надій, перемог , сподівання, 

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання. Хвилина мовчання.

Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя за врятування рідного краю, увійшовши в безсмертя.

Ми свято шануємо пам'ять усіх, 

Хто власним життям нашу юність зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну!

День пам’яті полеглих у Другій Світовій війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим і живим ветеранам, які своєю кров’ю відстояли нашу свободу. Мало залишилось учасників тих подій, але всі ми щиро вдячні їм.

Онлайн-квест "Сторінками історії"

16 березня 2020 року учні 5-В класу пройшли онлайн-квест "Сторінками історії України", під час якого мали змогу узагальнити зання про періоди історії своєї Батьківщини. Їм було запропоновано 12 завдань про державні символи, пам`ятники, осбистості, найвизначніші події. Усього у квесті взяли участь 19 учнів. До виконання завдань долучалися навіть батьки.

 Переможцями стали Шубін М., Петрушина С., Ступак Б.

Сценарій до Дня пам'яті та примирення

Мета: виховувати мужність, почуття патріотизму,  любов до Батьківщини, до історії свого народу, пошану до ветеранів Другої Світової війни

Вчитель. Пам'ять. Це не просто частина історії. Пам'ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам'яті наших дідів, батьків і старших братів, пам'яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам'яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам'яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна присвячується.

Доки світанками сонце встає,

А на калині зозуля кує –

Пам’ять людська не забуде повік

Мук закатованих, попелу крик.

Там, де кривавий пройшов душогуб,

Свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах.

Навіть боїться гніздитися птах.

Віти – мов горе заламаних рук.

Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

Доки світанками сонце встає –

Нам на калині зозуля кує!

Тільки, як тріскає в тиші земля,

Стогін важкий із могил промовля:

«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

У тишині задумайся на мить.

І нам життя всміхалося колись.

Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов

І вірили у Перемоги час.

Хоча зотлілий попіл захолов,

Але наш голос досі не погас.

Орали ми і засівали лан,

Щоб добротою колосився світ.

Якби зібрати болі наших ран,

То розколовся б навіть і граніт!

Не треба сліз! Ще наші нас печуть,

Як тихо плаче росами трава.

Нехай же мирно променіє путь,

Для тих, хто наших мук не забува!

Коли не спить далекий небосхил

І стелиться туманом сивина,

Наш гнівний голос чути із могил:

«Хай буде тричі проклята війна!»

Ведучий 1. Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.

Ведучий 2. Минають роки, відлітають у вічність… Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей.

Ведучий 1. В жахіття війни було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Ведучий 2. Все далі відходять грізні роки Другої Світової війни. Але не згасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар Великої Перемоги своє життя, хто поліг у боях заради щастя інших.

Ведучий 1. Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців.

Ведучий 2. Поруч із тим, слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про солдат Радянської армії (понад 6 млн) та вояків УПА (понад 100 тис.), так і про тих українців і вихідців з України, які перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі, США, Канади, Франції.

Ведучий 1. З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини, Румунії, Угорщини, Словаччини, Хорватії. 

Ведучий 2. Із Україною також пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 р. генерал Кузьма Дерев’янко від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.

Ведучий 1. Лише на території України в руїни і згарища перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, мук, крові, життів людських за цими цифрами. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.

Ведучий 2. Це все було… Були німі кургани, війна ішла не на життя, а на смерть. Як сиві Дніпрові води, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий вирій дні. А навкруги вирує вічне життя…

Ми свято шануємо пам'ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!

Вони у бронзі й камені звелись,
Летять роки і хмари понад ними.
Все менше тих, хто бачив їх колись,
Все менше тих, хто бачив їх живими

Ведучий 1. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять біль Другої Світової війни. Червоним лиховісним полум'ям кривавого терору увірвався він до мирних осель Західної України того далекого 17 вересня 1939 року, розірвав небо хижою тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами Наддніпрянської України 22 червня 1941 року. Вікопомна неділя, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Ведучий 2. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

Ведучий 1. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Ведучий 2. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости…
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.

Багато на нашій землі обелісків,
Вкарбовані в них золоті імена
Вклонися, людино, їм низько-низько, -
Це пам'ять, яку залишила війна.

Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу
В броні важкій віддав останні сили,
Ми зараз квіти і терпку журбу
Приносим на засмучені могили.

Ведучий 1. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони. Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Ведучий 2. Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну. 

Ведучий 1. Поклонімося ж тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою,
Поклонімося всім, хто впав у бою,
Хто відстояв нашу свободу.

Р А З О М:
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.

Ведучий 2. Хвилина мовчання…
Вона більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів…

Ведучий 1. Про подвиг безіменний всього не вимовить словами,
Лиш тільки серце може розказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль, тому я прошу всіх вшанувати пам’ять полеглих співвітчизників хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Ведучий 2. Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку.

Ведучий 1. У війни не жіноче обличчя. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. 

Старенька мати йде до свого сина…
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина.
- Як важко було у часи розлуки
Без тебе жити і без твого тата…
Тече сльоза і падає на плити.
Зі стелі очі дивляться хлоп’ячі.
Їм тільки жити, жити і творити,
Вони ж навік залишаться дитячі.
Стоїть старенька й плаче, ні – ридає…
Стоїть старенька жінка-мати на могилі,
Від чоловіка, сина погляд відвести не в силі,
А вони довічно житимуть у сні.
Вони приходять в материне серце -
В боях полеглі воїни-сини…

Ведучий 2. Пам’ятаймо, що багато жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Вони часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Вони як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

Ведучий 1. Катами мучена, розп’ята,

Ти не скорилась ворогам

Ти знала: прийде час розплати

Впаде на голови катам.

Ти знала мучитись не довго,

Що заясніє небозвід,

Що зійде сонце, зійде сонце

І все дивилася на схід;

У далину де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

На Україну – рідний дім.

Ведучий 2. У травні 2014 року вперше було використано зображення червоного маку як символ пам’яті жертв Другої світової війни.

Ведучий 1. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло.

Ведучий 2. Хай червоний мак на грудях у кожного буде свідченням того, що ми ніколи не забудемо жертв війни.

Ведучий 1. На жаль, наша війна за велику перемогу ще не завершилась.

Ведучий 2. З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.  Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої.  Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти російського агресора.  Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, воїни.

Ведучий 1. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це  бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий 2. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Україно, молюся за тебе,
Як за матір гріховно-святу,
За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.
 
Україно, молюся за славу,
За твою непокору століть,
За столицю твою златоглаву,
Що по груди в тополях стоїть.

Україно, молюся за мову,
За божественну мову твою,
І за вроду твою калинову,
Від якої добрішим стаю.

Україно, молюся за пам'ять
Убієнних за волю синів
І за тих, що у душах запалять
Пломінь правди, щоб край заяснів.

Україно, лише в милосерді
Час єднання синів настає.
То нічого, що ми не безсмертні,
За безсмертя молюся твоє.

Отче наш, у Твоїм часоплині
Все минає - ридай, не ридай.
Прости, Боже, гріхи Україні
І надалі грішити не дай.

Джерело:https://www.schoollife.org.ua/category/fajly/stsenariji/stsenariji-do-dnya-pamyati-ta-prymyrennya/

 20 березня 1944р.-визволення Вінниці від німецько-фашистських загарбників