Інклюзивне навчання

29.05.2020

Поради батькам на літні канікули

·        Організуйте для вашої дитини правильний розпорядок дня (режим), дотримуйтеся його щодня;

·        Організуйте дитині щоденний активний відпочинок на свіжому повітрі;

·        Організуйте щоденну навчальну годину, оберіть постійний час і повторюйте навчальний матеріал;

·        Постійно говоріть із дитиною (контролюйте вимову та правильність побудови висловлювань);

·        Спостерігайте за поведінкою дитини, якщо у неї виникають труднощі, допомагайте їх розв’язувати, підтримуйте;

·        Заведіть влітку окремий зошит «Мої враження» і допомагайте дитині щоденно записувати 2-3 речення про сьогоднішній день;

·        Поважайте дитину як особистість.

26.05.2020 

Роль  сім’ї  в    процесі  інтегрування    дитини  з  особливими  освітніми  потребами в соціокультурне середовище 

 Важлива  роль  у  процесі  соціального  інтегрування  дитини  з  порушеннями  психофізичного  розвитку  відводиться  сім’ї,  яка  в  ідеалі  виступає  одним  із  основних  факторів  її  «входження»  в  систему  суспільних  відносин.  Особливості  сім’ї, її активності у процесі розвитку й освіти дитини визначає її психофізичний і  соціокультурний  статус  в  майбутньому,  рівень  реабілітаційного  та  соціально‐ інтеграційного  потенціалу,  ступінь  готовності  до  інклюзивного  навчання  в  загальноосвітньому  навчальному  закладі.  Сучасна  сім’я  дитини  з  порушеннями  психофізичного розвитку поряд з традиційними функціями має виконувати і низку  специфічних,  у  зв’язку  з  наявністю  у  дитини  психічного  та  (або)  фізичного  порушення  розвитку  (абілітаційно‐реабілітаційна,  корекційна,  компенсаторна). 

Провідними функціями сім’ї є: відтворююча, виховна, господарсько‐побутова:

 1. Функція  відтворення  пов'язана  з  необхідністю  існування  людини  як  біологічного  виду.  В  багатьох  країнах  Європи,  і  в  Україні  також,  ця  функція  переживає  кризу:  зменшилась  кількість  шлюбів,  знизилась  народжуваність,  поглиблюється  процес  старіння  населення.  Все  це  зумовило демографічну кризу в Україні. 

2. Функція  виховання  засвідчує,  як  відбувається  процес  виховання,  які  пріоритети йому надаються. Але в часи змін у суспільстві саме сім'я стає  механізмом  моральної,  психологічної  підтримки  людини.  Збереження  сімейних  традицій  –  ось  що  стає  головним  у  періоди  історичних  випробувань.  Саме в  сім’ї  з’являються і акумулюються  родинні  цінності, формується історична самосвідомість людини, її гордість за свою родину, свій народ, віра в його майбутнє. В сім'ї закладаються основи виховання  та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам  духовні  надбання,  життєвий  досвід,  трудові  навички,  національний  менталітет. 

3. Господарсько‐побутова  функція  безпосередньо  пов’язана  з  попередньою.  Зі  створенням  сім'ї  у  подружжя  виникають  зобов'язання  одне  перед  одним.  В  першу  чергу  це  пов'язано  зі  спільною  трудовою  діяльністю у сім'ї. Саме в сім'ї всі починають вчитися відповідальності, й  обов'язок  кожного  члена  роботивиконувати  певну  роботу.  Спільне  ведення  домашнього  господарства  й  економічне  забезпечення  сім'ї  в  сучасних  умовах  обумовлене  зміною  ролей,  які  відіграють  у  ній  жінки. Дедалі  частіше  саме  вони  перебирають  на  себе  функції  годувальника. Незрідка – в сім’ях, які виховують дитину з порушенням психофізичного  розвитку. Досліджувачі  проблем  сімейних  стосунків  відзначають, що  нинішній  соціально‐економічний  стан в державі призвів до:

• кризи сім’ї, що спровокувало відчуження між батьками й дітьми;
• втрати традицій народної педагогіки; 
• низького рівня загальнопедагогічних знань батьків;
• неповаги й недовіри батьків і педагогів один до одного тощо. 

Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані  гострої кризи, що, звичайно, негативно  впливає  на  виконання  нею  основних  функцій,  тобто  на  її  життєздатність:  матеріально‐економічне  забезпечення,  житлово‐побутові  умови. Це, в  свою  чергу,  створює  певний морально‐психологічний  клімат, який впливає  на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів родини. Особливої    уваги    потребують  сім’ї,  які  мають  дітей  з  порушеннями  психофізичного  розвитку,  оскільки  саме  в  таких  сім’ях  спостерігаються  зміни  на  соціальному,  психологічному  та  соматичному  рівнях.  Наявні  у  дитини  психофізичні вади призводять до змін у всій сімейній системі. Реалізація батьками  виховної  функції  виявляється  утрудненою  і  потребує  допомоги  та  підтримки  з  боку різних фахівців медичного та психолого‐педагогічного профілю. Є проблеми і  родинного  виховання.  Сучасна  сім’я  дитини  з  порушеннями  психофізичного  розвитку  досить  рідко  може  виступати  в  якості  дієвого  фактора  її  соціального  інтегрування. Основними причинами такої ситуації є:  

• низький економічний статус багатьох сімей;
• відсутність  будь‐якої  дієвої  підтримки  з  боку  держави  (в  т.ч. просвітницької); 
• негативне соціальне ставлення.  
  

 Родина  з  дітьми,  що  мають  особливі  освітні  потреби  –  це  категорія,  яка  належить  до  «групи  ризику».  Відомо,  що  кількість  психічних  (невротично  й  психосоматичних)  розладів  у  сім’ях  з  дітьми,  що  мають  обмежені  можливості  вище  вдвічі,  ніж  у  родинах,  що  не  мають  дітей  –  інвалідів.  Ці  та  інші  фактори  призводять до того, що самі батьки в багатьох випадках створюють перешкоди у  реабілітації  дітей  з  обмеженими  можливостями.  Але  й  у  тому  випадку,  коли   батьки  займають  більш  конструктивну  позицію,  вони  відчувають  емоційне  перевантаження й мають потребу в особливих знаннях про проблеми здоров’я та  розвитку своєї дитини. Сім’я  в  процесі  виховання,  соціального  інтегрування  дитини  з  особливими  потребами  зіштовхується  з  величезною  кількістю  труднощів.  Це  і  відсутність  психолого‐педагогічного  супроводу,  необхідного  медичного  лікування, реабілітаційної  допомоги  дітям  тощо.  Часом  найближчі  для  хворої  дитини  люди  самі  перебувають  у  стані  хронічного  стресу,  викликаного    недугою  дитини, обставинами  лікування,  виховання,  навчання,  професійного  становлення  своєї  особливої  дитини.  Все  це  ускладнює  соціальну  інтеграцію  дитини,  що  має  обмежені можливості в середовище її здорових однолітків. Інклюзія має сприяти  залученню  батьків  до  вирішення    цих  проблем,  а  батьки,  в  свою  чергу,  мають   авчатися співробітництву задля максимально комфортного процесу виховання та  навчання дитини з особливими потребами.

Детальніше тут: https://inklyuzivna-osvita.webnode.com.ua/batki-ta-inklyuzivna-osvitu/
21.05.2020

Поради батькам

дітей з особливими потребами

1.     Ніколи не жалійте дитину через те, що вона інакша.

2.     Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, які її теж потребують.

3.     Не зважаючи ні на що, зберігайте позитивне уявлення про свою дитину.

4.     Організовуйте свій побут так, щоб ніхто в сім’ї не почував себе «жертвою», відмовляючись від особистого життя.

5.     Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Залучайте її до вирішення справ.

6.     Давайте дитині можливість самостійності в діях і прийнятті рішень.

7.     Стежте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

8.     Не бійтеся у чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

9.     Частіше розмовляйте з дитиною. пам’ятайте, що ні телевізор, ні комп’ютер не замінять їй вас.

10.       Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

11.      Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

12.      Більше читайте не лише педагогічну, а й художню літературу.

13.      Звертайтесь до родин, у яких є діти з особливими потребами. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

14.      Пам’ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до майбутнього життя. Говоріть із нею про майбутнє.

18.05.2020

Як американці піклуються про дітей із аутизмом.

  

До 1970-х років у США діти з аутизмом змушені були отримувати освіту у спеціальних закладах закритого типу, тоді як школи могли відмовити їм у навчанні. Програми допомоги обмежувалися діями з боку батьків та університетськими дослідженнями цього неврологічного розладу. 

Через десять років аутизм було включено у діагностичне та статистичне керівництво Американської психіатричної асоціації, що значно підвищило рівень усвідомлення проблеми не лише спеціалістами, а і спільнотою загоалом. Що це змінило у житті дітей із аутизмом?

Прийняття акту про освіту всіх дітей із інвалідністю

Цей закон гарантує право всіх дітей (до 21-річного віку) на безкоштовне навчання у найбільш сприятливому середовищі: 

·        модифіковані навчальні програми; 

·        організація транспортних засобів;

·         пріоритет у виборі місця у класі;

·        дозвіл приходити до  школи раніше і йти пізніше, щоб уникати скупчення людей. 

  Крім того, цей акт передбачає заборону дискримінації за ознакою інвалідності та заборону покарання дітей із аутизмом за порушення дисципліни, якщо це пов'язано з особливостями стану дитини. 

Згідно цього закону, батьки мають право на допомогу адвоката, щоб обрати найкращий спосіб навчання для своєї дитини. Це пов'язано з тим, що вибір школи для дитини, особливо якщо вона потребує особливих умов для навчання, є доволі складним. 

   Освітні послуги у США для дітей із аутизмом

         Кожні три роки проводиться обстеження дітей із аутизмом. Батьки повинні давати дозвіл на обстеження дітей до 18 років.   Школа приймає рішення, чи потрібні дитині з аутизмом особливі умови і, якщо така необхідність є, розробляє індивідуальний освітній план (він має статус юридичного документу). Психолог, логопед та реабілітолог (також можуть бути залучені невролог, окуліст, генетик і психолог) обстежують дитину та дають поради стосовно освітніх умов, а навчальний заклад вирішує, який відсоток послуг може надати безкоштовно. 

     Основні освітні послуги у США для дітей із аутизмом: відвідування занять у школі, спортивні заняття, отримання основних навичок для адаптації у соціумі та працевлаштування у майбутньому, залучення додаткових спеціалістів (учителя, дефектолога або тьютора). Навчальні заклади мають враховувати потреби, сильні сторони та інтереси дитини.

     Психолого-педагогічні методи у США для роботи з дітьми із аутизмом:

прикладний поведінковий аналіз (applied behavioral analysis, ABA; його часто називають «оперантною терапією») та TEACCH (treatment and education of autistic children and children with relative communicative handicap). Суть першого методу: забезпечення максимальної соціальної адаптації (у сім'ї, в освітніх установах, у суспільних місцях). ABA присвячується близько 35-40 годин на тиждень, а її ключова мета полягає у досягненні дитиною таких базових навичок: охайність, самообслуговування, спілкування, мовлення, навчальні та професійні навички. Суть методу TEACCH: фундаментальне дослідження особливостей психіки дітей із аутизмом, а також подальша корекційна робота, спрямована на формування важливих для життя навичок. 

Викладачі та інші працівники школи повинні прослухати спеціальні курси. Школярам також пояснюють, як варто ставитися до учнів з аутизмом. 

Діти з високим ступенем аутизму навчаються у спеціальних класах, а от заняття з музики, малювання та фізкультури проходять разом із іншими дітьми у звичайних класах.

Навчання починається з інтенсивної допомоги з боку тьютора/додаткового вчителя, а коли дитина дорослішає, її поступово привчають до самостійності. 

Будь-яка дитина, яка навчається у американській школі, не може пропустити 21 день. Якщо у батьків немає пояснення стосовно пропусків, то до них додому приходить представник школи, соціальні працівники та іноді навіть поліція, щоб вияснити причини прогулів. Це правило стосується і дітей з особливими освітніми потребами! 

Навіть якщо дитина має високий ступінь аутизму, вона повинна отримувати освіту. Якщо школа відмовляється приймати дитину, або батьки ігнорують право дитини на освіту і не записують її до навчального закладу, це карається законом!

15.05.2020

Як формували та запроваджували систему інклюзивної освіти зарубіжних країнах.

Канада

У Канаді інклюзивна освіта зародилася у кінці 1960-х років. Тоді дітям з особливими освітніми потребами дозволили навчатися у звичайних школах, але в окремих, ізольованих від інших дітей класах. За таких умов батьки та педагоги міста Гамільтон (провінція Онтаріо) об’єдналися для того, щоб протидіяти дискримінації.

      У 1980-х роках інклюзивних шкіл стає більше. Діти з інвалідністю все активніше долучаються до загального шкільного життя.

Від початку 1990-х років і дотепер у Канаді триває «Ера інклюзивної освіти». Законодавство кожної провінції було впорядковане відповідно до ідей інклюзивної освіти. Дискримінація за ознакою інвалідності була заборонена законом.

       Інклюзивна освіта у Канаді розвивалася завдяки активному співробітництву учасників та організаторів навчального процесу. Уряд розширював співпрацю з навчальними закладами: поступово збільшував фінансування, дозволив школам самостійно розподіляти кошти, стимулював розвиток теоретичної бази інклюзивної освіти.

    Держава дійсно чула поради батьків. Вони могли вільно обрати, де та за якою програмою навчатиметься їхня дитина, безпосередньо взаємодіяли з урядовими структурами та адвокатськими колами, а це спонукало вчителів бути більш уважними до батьківських порад. У Канаді діти з інвалідністю навчаються за індивідуальними планами, які складаються за активної участі дітей та їхніх батьків. Завдяки батькам школа дізнається про життя дитини, про її хобі, ідеї та прагнення.

       Робота вчителів у Канаді передбачає універсальність. Медичний персонал та корекційні педагоги постійно надають практичні поради вчителю. Завдяки цьому він може самостійно надати дитині необхідну допомогу та підтримку, а у разі необхідності – рекомендувати учню звернутися до потрібного фахівця.

       Кожна провінція несе відповідальність за базову освіту, враховуючи найвищий пріоритет – успіх кожної дитини. Для того, щоб система існувала без збоїв, на місцях створюються шкільні ради, до складу яких входять батьки, директор школи та зацікавлені члени громади. Тож успішне запровадження інклюзивної освіти в Канаді стало результатом злагоджених дій держави, батьків, громадянського суспільства та активних представників шкільного, адвокатського та громадського середовища. Саме така співпраця має стати прикладом для реформи інклюзивної освіти в Україні.

Австралія

     У 2016 році Австралія посіла перше місце у рейтингу ООН за показниками рівня освіти. Але запровадження інклюзивної освіти не було легким.

У 1992 році було прийнято закон «Про дискримінацію інвалідів». Він забороняв обмеження прав людей з інвалідністю у різних сферах суспільного життя, і перш за все – у галузі освіти. Однак перші спроби включення дітей з інвалідністю в навчальний процес звичайних шкіл продемонстрували неготовність значної кількості вчителів пристосовуватися до нових умов роботи. Педагоги заявляли, що відчувають нестачу умінь та навичок не лише під час роботи з дітьми, але і для модифікації навчальних планів для учнів з різними освітніми потребами та можливостями.

Для покращення ситуації було ініційовано спеціальну підготовку педагогів. Самі ж учителі заявили, що основою успішної роботи має стати позитивне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами. Вони дійшли висновків, що негатив, який мав місце на перших етапах роботи з дітьми, швидко зник саме завдяки практиці взаємодії з дітьми з інвалідністю.

        Досить швидко вчителі змінили ставлення до інклюзивного навчання, а потім це зробила і шкільна спільнота. Так школа стала відповідальною за пристосування до індивідуальних особливостей кожної дитини. Загалом близько 6% загальної кількості учнів у Австралії мають значні проблеми зі здоров’ям. Залежно від ступеня важкості хвороби дитини, передбачається 3 варіанти отримання освіти:

навчання у звичайному класі загальноосвітньої школи протягом усього терміну здобуття освіти;

навчання у «класі підтримки» загальноосвітньої школи;

навчання у корекційній школі.

Ніщо не може обмежити право батьків вільно обрати той чи інший навчальний заклад для дитини з особливими освітніми потребами.

Досвід Австралії показує, як вчителям необхідно мобілізувати свої сили та знання, не зупинятися перед труднощами. Адже саме педагоги є безпосередніми творцями будь-якої реформи в освіті.

Польща

З кінця 1970-х років польські освітяни почали звертати увагу на те, що спеціалізовані школи не можуть повною мірою задовольнити потреби дітей з особливими освітніми потребами. Такі заклади не готували дитину до самостійного життя, не сприяли її соціалізації.

За останні десятиліття в Польщі сформувалось три види шкіл для дітей з  інвалідністю: спеціальні, інтеграційні (або з інтеграційними класами) та загальноосвітні. Польське законодавство дає батькам право вільного вибору закладу освіти.

Ніхто не може примусити сім’ю віддати дитину до спеціальної або інтеграційної школи. Все залежить від того, як дитина буде себе почувати в тому чи іншому освітньому закладі.

     Для того, щоб дитина з особливими освітніми потребами навчалася у тій чи іншій школі, батькам бажано отримати довідку від спеціалізованого консультаційного центру. Документ має засвідчувати ступінь проблем, містити рекомендації щодо організації навчання та вибору закладу освіти. Однак батьки не зобов’язані надавати таку довідку дирекції школи під час вступу дитини. Діагностика та отримання такої довідки має не обмежувати дитину з інвалідністю у правах, а має допомогти обрати школу, яка найкраще підійде саме їй.

Польська система освіти створена таким чином, що батьки дітей з особливими освітніми потребами мають постійно взаємодіяти з учителями. Так, за півроку до вступу до звичайної школи, батьки повинні почати активну співпрацю з учителями. Вони спілкуються, надають докладну інформацію про інтереси та вподобання дитини, обмінюються практичним досвідом.

Найбільшу популярність мають саме інтеграційні школи. Так у школі польського міста Зомбковіци-Шльонське навчаються учні з 19 населених пунктів. Її робота базується на інтегрованому підході, тобто діти з інвалідністю навчаються поряд з іншими дітьми. У класах із загальною кількістю 15-20 учнів, навчається від 2 до 4 учнів з інвалідністю. Усього у восьми класах школи навчається 37 учнів з особливими освітніми потребами. Вчитель такого класу має асистента (іноді ця людина теж може бути з інвалідністю, що дозволяє краще розуміти потреби та емоції дітей і ефективніше з ними працювати).

Досвід Польщі показує, що не потрібно поспішати: шкільна освіта має отримати високу матеріально-технічну базу. Через відсутність цього важливого чинника досі переважають не інклюзивні, а інтеграційні школи.

      Світова практика запровадження інклюзивної освіти – це тривалий процес з багатьма «підводними каменями». З прикладів Канади, Австралії та Польщі видно, що запорукою успішності реформи в цих країнах є широка співпраця між учасниками навчального процесу. А головне – повага до кожного члена суспільства.

12.05.2020

Досвід реалізації інклюзивної освіти в країнах Європ

Інтегроване та інклюзивне навчання в Італії

Серед європейських країн Італія посідає чільне місце у впровадженні ідей інтегрованого та інклюзивного на­вчання, оскільки однією з перших визнала інтегроване та інклюзивне навчання найсприятливішою формою здобуття освіти для неповносправних дітей.

За визначенням директора Департаменту націо­нальних досліджень у галузі освітніх інновацій в Італії П. Тортори, «Італія стала лабораторією для всього світу, оскільки саме латинська культура зорієнтована на визнання автономності та гідності кожної людини». Освітню реформу в країні, яку було проведено у 1972 р., ініціював громадський рух «Демократична психіатрія». Метою цього громадського об’єднання були прогресивні зміни у психіатричних лікувальних установах, усунення відособлення та ізоляції осіб з порушеною психікою, які стали в’язнями ізольованих закладів. Учасники цього руху вважали, що  виникнення психічних відхилень у багатьох випадках провокують суспільство і школа, зокрема, і спеціальні навчальні заклади. Тому варто ініціювати зміни і, насамперед, запровадити шкільну реформу, яка дала б змогу людям із психофізичними особливостями почуватися повноцінними членами суспільства.

Під тиском громадськості 1971 р. в Італії було ухвалено новий «Закон про освіту», який законодавчо закріпив право батьків на вибір навчального закладу, визначав статус масових шкіл, де навчаються всі діти з проблемами в розвитку забезпечив державну підтримку щодо здобуття освіти дітям з особливостями психофізичного розвитку.

1977 р. було розроблено додатки до «Закону про освіту», які визначали, що діти з особливостями розвитку миють ходити до школи поблизу дому та навчатися у класах разом зі своїми однолітками, наповнюваність класів не може перевищувати 20 учнів; у такому  класі можуть навчатися не більш ніж 2 дітей і порушеннями; спеціальні класи в масових школах анулюються; школярів з особливими освітніми потребами мають забезпечити кваліфікованою підтримкою з боку педа­гогів і різнопрофільних фахівців, які працюють а ними за узгодженими програмами; у класах із сумісним навчанням мають працювати спеціальні педагоги разом з учителями.

В оновленому «Законі про освіту» 1992 р. у розділі про навчання дітей з  особливими потребами серед пріоритетів визначено роботу щодо взаємодії шкіл з установами різного підпорядкування з метою надання всебічної допомоги школярам з особливими освітніми потребами різнопрофільними фахівцями, які мають працювати узгоджено та в тісному контакті; залучення батьків до процесу навчання дітей з особливостями розвитку тощо.

Нині в країні понад 90 % дітей і особливостями психофізичного розвитку здобувають освіту в закладах загального типу. В освітніх департаментах провінцій країни функціонують консультативні служби, до складу яких входять різнопрофільні фахівці, адміністратори шкіл, працівники управлінь освіти, представники громадських організацій, за необхідності долучаються спеціалісти служб охорони здоров’я.

Психолого-медико-соціальні центри (досвід Бельгії

Цікавий досвід навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку має Бельгія. У цій країні правовою основою освіти осіб з обмеженими можливостями здоров’я є «Закон про спеціальну освіту», ухвалений у 1970 р. Суттєві зміни до нього було внесено Декретом Уряду від 28 липня 1978 р. Закон визначає основні положення здобуття освіти неповносправними у світлі загального реформування системи освіти, серед яких і право батьків на вибір освітнього закладу для своєї дитини. Як зазнача­ють бельгійські вчені в галузі спеціальної освіти W.Weiss та W.Werdajk, шляхи здобуття освіти неповносправними визначалися у Бельгії протягом тривалого часу. Ще 1960 р. «Законом про освіту» було визначено необхідність створення служб психолого-медико-соціального супроводу, які вирішували б проблеми вибору освітнього маршруту для дітей з особливостями психофізичного розвитку. Саме ці служби визначають майбутнє перебування дитини у спеціальних установах, де здобувають освіту 4 % усіх дітей шкільного віку.

Законодавчі освітні акти Бельгії передбачають певну свободу в організації муніципальних освітніх закладів, фінансове забезпечення яких відбуваєть­ся за рахунок місцевих органів самоврядування; громадських освітніх закладів, що утримуються громадськими фондами; приватних закладів, фінан­сове утримання яких беруть на себе приватні особи та громадські організації, в тому числі і релігійні.

Бельгійський «Закон про спеціальну освіту» законодавчо затвердив усунення бар’єрів між спеціальною та загальною системами освіти, передбачивши експериментально апробовані моделі спільного навчання дітей з особливими освітніми потребами разом зі своїми однолітками.

Закон передбачає безкоштовне обов’язкове навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку (від 6 до 18 років) терміном на 12 років, хоча за певних обставин його може бути подовжено; географічну доступність та наявність в кожному районі країни всіх типів спеціальних шкіл.

При наданні дитині з порушеннями розвитку можливості навчатися інтегровано всі учасники цього процесу укладають угоду та розробляють індивідуальний навчальний план. Цей план скла­дається з детального опису особливостей і потреб дитини, з визначення додаткової допомоги, яку вона має одержувати (у тому числі хто її надаватиме, як часто та де саме).

Рівноправність у здобутті освіти (досвід Австрії)

Корисним видається досвід іншої європейської держави – Австрії. В цій країні функціонувала добре налагоджена система спеціальної освіти, до складу якої входили спеціальні школи для дітей з порушеннями зору та слуху, порушеннями опорно-рухового апарату, інтелектуальними вадами, емоційно-вольовими розладами та комплексними порушеннями розвитку. Як зазначає відомий австрійський вчений у цій галузі X. Волкер, від кінця 40-х до початку 80-х років ця система ставала дедалі більш диференційованою та сегрегаційною.

Однак уже у 80-ті роки з’явилися громадські орга­нізації, до яких входили батьки дітей з особливостями розвитку, вчителі, працівники різних медичних та осві­тянських закладів, які керувалися ідеями рівноправності, зокрема, й у здобутті освіти. Ці громадські організації виникали стихійно в різних провінціях, однак 1983 р. вони об’єдналися в єдину спільноту і звернулися до Мі­ністерства освіти з пропозиціями щодо експерименту з інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Міністерство освіти Австрії підтримало цю ідею, виділило кошти і створило робочу групу, яка мала про­водити ці експериментальні дослідження. До складу цієї групи увійшли науковці, що працювали в галузі масової та спеціальної освіти, адміністратори й педагоги масо­вих та спеціальних шкіл, фахівці служб допомоги дітям з порушеннями розвитку та представники громадських організацій з-поміж батьків.

Чотири моделі інтегрованого навчання:

1. Інтегровані класи. У класі навчалося 20 учнів, четверо з яких мали особливі освітні потреби. Навчан­ня проводили двоє педагогів, один з яких був учителем спеціальної школи. Для дітей з особливостями роз­витку розробляли індивідуальну навчальну програму, яка передбачала надання психолого-педагогічної допомоги.

2. Класи взаємодії. Учні зі спеціальної школи та їхні однолітки з масової школи мають брати участь у спільних заходах, спілкуватимуться під час позакласної роботи, однак весь навчальний час проводитимуть окремо.

3. Малокомплектні класи передбачали наявність спеціального класу в масовій школі у складі 6 – 11 учнів. Переважно ці класи складалися з учнів із затримкою у розвитку пізнавальних процесів. Навчання таких школярів відбувалося за програмою масової початкової 4–річної школи, однак термін навчання продовжували до 6 років.

4. Звичайні класи, в яких учні з особливими освітніми потребами, їхні батьки та вчителі отримують допомогу від спеціально підготовлених шкільних консультантів.

1991 р. Австрійський Центр експериментальної освіти і шкільного розвитку провів оцінювання всіх чотирьох експериментальних моделей. На думку експертів, найбільш дієвою моделлю стали інтегровані класи.

В освітній системі Австрії функціонують центри спеціальної освіти, які несуть відповідальність за навчання дітей з особливими потребами в масових загальноосвітніх закладах і координують роботу всіх фахівців, залучених до цього процесу.

 08.05.2020

Освіта осіб з особливими потребами. Нормативна база.

   

Законом врегулювано питання доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг у навчальних закладах, зокрема: закріплено право на освіту осіб з особливими освітніми потребами і надано їм можливість отримувати освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі безоплатно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від “встановлення інвалідності”;

·        запроваджується дистанційна та індивідуальна форми навчання;

·    визначено поняття “особа з особливими освітніми потребами”, “інклюзивне навчання”;

·        надано можливість особам з особливими освітніми потребами отримати психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу, створено для таких осіб інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах.

https://imzo.gov.ua/osvita/zagalno-serednya-osvita/osvita-osib-z-osoblivimi-potrebami-normativna-baza/

05.05.2020

Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних, з урахуванням індивідуальних особливостей таких дітей. Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка, щоб всі учні без виключення навчалися і проводили час разом.

Інклюзивна освіта дозволяє:

—  Розвивати індивідуальні сильні сторони і таланти дитини.

—  Приймати всіх дітей без виключення в загальноосвітню шкільну систему і суспільство.

—  Працювати над досягненням індивідуальної мети, беручи участь в житті громади та їхнього класу.

—  Залучати батьків в процес навчання і життя школи.

—  Розвивати культуру поваги і належності до школи. Мати можливість навчатися і поважати різні здібності інших.

—  Створювати дружні стосунки з іншими дітьми.

—  Позитивно впливати на школу, громаду та поважати різноманіття та включення на більш широкому рівні.

Переваги інклюзивної освіти:

для дітей з особливимиосвітніми потребами:

— Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

— Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

— Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

— Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

— У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадськомужитті.

для іншихдітей:

— Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.    

— Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

— Діти вчаться співробітництву.

— Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

для педагогів та фахівців:

—  Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.

—  Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

—  Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.  

30.04.2020

Принципи інклюзивного навчання

Принципи інклюзивного навчання – певна система базових вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечить його ефективність. Основні вимоги до інклюзивного навчання визначаються тим, що:

·        усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

·         навчальні заклади мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів узгодженням різних видів і темпів навчання;

·        освітні заклади повинні забезпечувати якісну освіту для всіх, розробляючи відповідні навчальні плани, вживаючи організаційні заходи, розробляючи стратегії викладання, використовуючи ресурси і партнерські зв'язки зі своїми громадянами;

·        діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм у навчальному процесі;

·        інклюзивні форми навчання – найефективніший засіб, який гарантує солідарність, співучасть, взаємодопомогу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

       Інклюзивна освіта повинна базуватися на основних принципах гуманної педагогіки: зрозуміти дитину, признати і прийняти її. Признати, у педагогіці гуманізму – це прийняти дитину як індивідуальність, з її поглядами, вчинками і позицією. Учитель при цьому може не розділяти, не підтримувати їх, але повинен любити і поважати дитину, дати її шанс на усвідомлення, сформувати основу для самовдосконалення.

    Навчаючи дітей з особливим розвитком психофізичного здоров'я, їх індивідуальним особливостям, вчитель повинен формувати моральні цінності. Прийняти означає признати те, що дитина прийнята з усіма її недоліками і має право бути такою, якою вона є. Якщо вчитель приймає дитину, він приймає і її особливості, не виділяючи і не оцінюючи їх. В основі даного покладене почуття - любов, яка лежить через справедливість. Недотримання тріади принципів гуманістичної педагогіки, викликає у дитини протести.

До спеціальних принципів інклюзивного навчання:

• максимальної доступності, з визначенням адекватних для учнів цілей і завдань;
• орієнтації на потреби кожного згідно програмою навчання;
• збільшення участі кожного школяра в учіннєвій діяльності;
• прийняття і поваги індивідуальних особливостей навчання;
• створеннн умов для підвищення успішності кожного учня.

                      28.04. 2020

                        Толерантне ставлення до людей  з ООП

   

     Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.

     Важливим є  «толерантне ставлення до людей з особливими потребами». Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто.

       На сьогоднішній день людей з особливими потребами нараховується близько 3 млн. на 46 млн. населення, в нашій державі цей факт призводить до виникнення низки проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією.

        Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.

        Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?

        Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.

    У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.

     Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної допомоги, а як до повноцінних членів суспільства.

             Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є:

• Головне - Людина, а не її інвалідність.

• Коли Ви хочете запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна.

• Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку, намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову.

• Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.

• Розмовляючи з людиною з вадами зору, обов`язково назвіть себе і тих людей, які прийшли з Вами. Якщо Ваша розмова проходить в групі, не забувайте пояснити до кого Ви на даний час звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані.

• Щоб звернути на себе увагу людини з вадами слуху помахайте рукою, або доторкніться до неї. Говорячи з нею, дивіться їй у прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губам. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п).

• Не забороняйте дитині задавати питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити ставлення до людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння.

    Люди з особливими потребами - такі ж як і ми. Їх багато, ми їх так мало бачимо серед нас тому, що ми не вміємо бути серед них.

24.04.2020

В Україні налічується 2,5 млн. не здорових людей, тобто кожен 18-й наш співвітчизник – особливий. Та не дивлячись на проблеми, ці люди живуть, працюють, творять, перемагають. Це мужні люди! Хто, як не вони добре розуміють прислів'я „Випадкових перемог не буває”! .

А чи знаєте ви, що ...?

1. Альберт Енштейн   

 – людина зі світовим іменем, математик, хворів на аутизм, дислексію.

2. Людвіг Ван Бетховен 

 – композитор, людина з вадами слуху. Почав поступово втрачати слух через хворобу (запалення внутрішнього вуха).

3. Леонардо Да Вінчі 

– визнаний художник, письменник епохи Відродження, дитячий церебральний параліч.

4. Уолт Дісней

 – славнозвісний мультиплікатор, кінопродюсер, від народження мав затримку психічного розвитку.

5.Леся Українка 

– українська поетеса була прикута все життя до ліжка через хворобу - туберкульоз кісток.

6. Параолімпійці. 

Українські паралімпійці завоювали 117 медалей, з яких 41 – золота, 37 – срібних та 39 – бронзових. Спортсмени встановили 22 рекорди світу, 32 – паралімпійські рекорди та 54 рекорди Європи з паралімпійських видів спорту.

7. Нік Вуйчич

Нік народився без рук, без ніг і все думав — навіщо ж йому жити. Він не зможе працювати, не зможе взяти дитину на руки, коли та заплаче. Якось мама прочитала Ніку статтю про важко хворого чоловіка, який надихав інших жити. «Тоді я усвідомив, що я — не просто людина без рук і ніг. Я — творіння Боже. І не важливо, що думають люди».

Він закінчив університет, об'їздив більше двадцяти країн. Його чули більше трьох мільйонів людей — в школах, будинках престарілих, в'язницях. Він виступає близько 250 разів на рік. Він став професійним оратором.

Нік Вуйчич одружився, в родині народилося четверо дітей. Зараз він мільйонер.

Історія про сліпого математика

В одній московській школі перестав ходити на заняття хлопчик. Тиждень не ходить, два... Телефону у Льови не було, і однокласники, за порадою вчительки, вирішили піти до нього додому. Двері відчинила Льовина мама. Обличчя в неї було дуже сумне. Хлопці привіталися і боязко запитали: "Чому Льова не ходить в школу?" Мама сумно відповіла: "Він більше не буде вчитися з вами. Йому зробили операцію. Невдало. Льова осліп і сам ходити не може."

Хлопці помовчали, перезирнулися, і тут хтось із них запропонував: "А ми його по черзі в школу водити будемо."

— І додому проводжати.

Уроки допоможемо робити, — перебиваючи один одного, защебетали однокласники.

Школу Льова закінчив з золотою медаллю, потім вступив до інституту. І там знайшлися друзі, які стали його очима. Після інституту Льова продовжував вчитися і, зрештою, став всесвітньо відомим математиком, академіком

Лев Семенович Понтрягин (1908-1988) — радянський математик, один з найбільших математиків XX століття, академік АН СРСР, втратив в 14 років зір. Він вніс значний вклад у розвиток математичної науки.

Важкі хвороби не зламали їх, незважаючи на проблеми, ці люди досягли великих успіхів і стали всесвітньо відомими.

https://www.youtube.com/watch?v=5WBWWNfnw2Y


21.04.2020

                                   

                       Дітям з особливими потребами

В школі мирно вчаться діти-

Це життя людського квіти!

Серед них є більш тендітні,

Більш допитливі й привітні,

Більш вразливі й звгвдкові,

Що чекають допомоги,

І підтримки, і підказки,

І прочитаної казки.

Діти ці, мов світ у світі,

Потребують більше світла,

Більш уваги і турботи,

Більше похвали в роботі,

Більше ласки в кожній слові,

Материнства і любові,

Усмішок найбільш тепліших,

Поглядів в сто раз добріших.

Кожен з низ це - є Людина, 

Неповторна і єдина,

Яка хоче мирно жити, 

Як і всі у школі вчитись,

Адже, знати і умути

Здатні й особливі діти!

https://www.youtube.com/watch?v=nmgKPeKPufk 17.04.2020

Коротко про інклюзію. Що це? Як це? Для кого це? Коротко про головне

Міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенями порушень.

До них належать:
• порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом);
• порушення зору (сліпі, зі зниженим зором);
• порушення мовлення;
• порушення опорно-рухового апарату;
• розумова відсталість;
• затримка психічного розвитку.
Для реалізації основних положень Концепції ООН про права дитини, забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей спеціальне навчання в нашій країні здійснюється за трьома напрямами:
1. Спеціальні школи (школи-інтернати).
2. Інтегроване навчання в умовах загальноосвітньої школи.
3. Інклюзивне навчання — спільне перебування дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими ровесниками.
Офіційно прийнята в державі інтернатна модель перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, в якому діти з особливостями психофізичного розвитку вчаться відокремлено та ізольовані від соціуму.
У батьків і вчителів з'явилася можливість вибору різних форм навчання (індивідуальне в домашніх умовах, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дитсадку-школі, у формі екстернату тощо).
Але це не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім запитам і суспільним потребам.

Інклюзивна освіта — це розширення участі всіх дітей, зокрема з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл.
Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчання.
Основною метою інклюзивної освіти є якісні зміни в особистісному розвитку таких дітей. Передбачається перетворення освітньої системи, а не малюка. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а школи й освітня система повинні відповідати індивідуальним потребам всіх учнів — із порушеннями розвитку і без них.
Однак інклюзивність не означає асиміляції чи прагнення зробити всіх однаковими, її ключовий компонент — гнучкість, урахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожного. У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку.

Основні характеристики інклюзивної освіти:
• визнає, що всі діти можуть учитися;
• сприймає і поважає особливості школярів;
• забезпечує відповідність освітніх структур, систем і методології потребам усіх учнів;
є частиною ширшої стратегії розвитку інклюзивного суспільства;
• є динамічним процесом, що постійно вдосконалюється.
Інклюзивна модель освіти передбачає участь в освітньому процесі вчителів підтримки (асистентів учителів), котрі забезпечують включення всіх дітей у загальноосвітні заняття.
Це можуть бути волонтери, батьки, інструктори-практики, які надають підтримку декільком школам в одному районі.

Інклюзивне навчання може здійснюватися за однією з форм:
• повна інтеграція, за якою дітей із психологічною готовністю до спільного навчання зі здоровими однолітками та рівнем психофізичного розвитку, що відповідає віковій нормі по 1-3 особи включають до звичайних класів (груп) загальноосвітнього (дошкільного) навчального закладу; при цьому вони мають одержувати корекційну допомогу за місцем навчання та проживання;
• комбінована інтеграція, за якої дітей із близьким до норми рівнем психофізичного розвитку по 1-3 особи включають до звичайних класів (груп) загальноосвітнього (дошкільного) навчального закладу; у процесі навчання вони постійно одержують допомогу' вчителя-дефектолога (асистента вчителя);
• часткова інтеграція, за якої дітей з особливостями психофізичного розвитку, які неспроможні разом зі здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, уключають до загальноосвітніх класів (груп) по 1-3 особи лише на частину дня;
• тимчасова інтеграція, за якої дітей з особливостями психофізичного розвитку об'єднують зі здоровими однолітками 2-4 рази на місяць для проведення спільних виховних заходів. Повна і комбінована форми інтеграції прийнятні для дітей із високим рівнем психофізичного і мовленнєвого розвитку; часткова і тимчасова — з нижчим рівнем розвитку, зокрема і з його порушеннями. Будь-яка форма інтегрованого навчання учнів з особливостями психофізичного розвитку може бути ефективною лише за відповідних умов:
- раннє виявлення відхилень та початок корекційної роботи, що суттєво сприяє підготовці до інклюзивного навчання;
- правильне діагностування та об'єктивний потенціал розвитку дитини (за даними психолого-медико-педагогічної консультації), зокрема можливість опанування освітнього стандарту в передбачені терміни;
- близький до вікової норми рівень психофізичного і мовного розвитку;
- психологічна готовність дитини та її батьків до навчання спільно зі здоровими однолітками;
- надання кваліфікованої корекційно-реабілітаційної допомоги;
- готовність батьків надавати допомогу дитині у процесі її навчання;
- створення відповідного навчального середовища, побутових умов;
- забезпечення матеріально-технічної бази навчального закладу.

  

14.04 2020

Корекційні технології, методики та методи у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами 

http://osvitaberezne.rv.ua/attachments/article/

10 .04.2020

Як вчити дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: поради вчителю.

      Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

1 Командна робота — на всіх рівнях

     До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.

    Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2 Привчати учнів, що різноманіття — це норма

     Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.

Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).

     Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3.    Спиратися на сильні сторони

Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.

5. Практикувати скаффолдинг

Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.

6 Продумувати різнорівневі завдання

    Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

      Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктограмами).

7. Креативити і візуалізувати

       Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

     Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.

        Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

         Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

     А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

     Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

   Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

07.04.2020

Інклюзивна освіта: від рівних прав до рівних можливостей ( інтеграція дітей із особливими освітніми потребами у звичайну школу)

http://skhool4.klasna.com/uk/site/robota-z-uchnyami-z-osobl.html

02.04.2020

2 квітня – Всесвітній день поширення інформації 

про проблеми аутизму.

      Попереджений, - в більшості випадків означає - озброєний. Взявши інформацію на озброєння ми здатні протистояти безлічі негативних явищ. Здатність перебудувати себе з урахуванням нових факторів завжди допомагало людям виходити навіть з найскладніших ситуацій.

           Аутизм є розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини. Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.

    Історії відомо не мало яскравих особистостей, у яких спостерігалися деякі симптоми цієї не простої хвороби. Приміром, Вінсент Ван Гог і Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман і Авраам Лінкольн, Вуді Аллен і Боб Ділан, і багато інших.

https://www.facebook.com/autism.2kvitnya/videos/2327829937483974/



     01.04.2020

Інклюзивне навчання (англ. inclusive education) — навчання учнів або студентів із особливими потребами вводячи їх до загального освітнього середовища за місцем їхнього проживання. Інклюзивне навчання розглядається як альтернатива інтернатній системі (коли дітей з особливими потребами утримують та навчають окремо від інших дітей) та навчанню вдома.

Непроста поведінка – як взаємодіяти з дітьми з особливими

освітніми потребами

      Якщо ви вже працюєте в інклюзивному класі або знаєте дітей з особливими освітніми потребами – у вас могло виникнути запитання, як поводитися, коли вас хоче обійняти дитина з синдромом Дауна, чи коли дитина з аутизмом лягає на підлогу і починає кричати.

      Юлія Бойко, керівниця львівського центру Емаус, яка працювала соціальним педагогом і асистентом вихователя, а також проводила у школах уроки толерантності, – поділилася з “Новою українською школою” досвідом роботи з дітьми з ООП. Також Юлія – мама дівчинки з синдромом Дауна. Вона пригадала кілька непростих ситуацій із садочку та школи доньки і розповіла, як їх вирішували.

КРИК

     У школі потрібно розповідати про дітей з особливими освітніми потребами незалежно від того, чи вони там навчаються. Можливо, така дитина у класі й не з’явиться, але її точно можна зустріти на вулиці чи в магазині.

       Часто діти кричать, бо хтось не врахував (не знав) їхніх особливостей. Тому треба забирати подразник і не тикати пальцем – бо бували ситуації, що дитина на звук закриває вуха, а учні спеціально кричать, бо їм смішно. Вони не розуміють, що це комусь боляче.

      Діти з аутизмом можуть боятися звуків чи важко переживати, коли щось змінюється: мала бути математика, а прийшла вчителька мови. Тоді ви можете повести дитину в ресурсну кімнату і там пережити цей момент.

Давати поради, як заспокоювати дитину, мають фахівці. Часто дитину, яка кричить, сприймають як погану. Особливо, якщо батьки не визнають діагноз і нема асистента вчителя – така дитина може страждати і стати жертвою булінгу.

Є ролик про те, як бачить світ дитина з аутизмом. У неї сенсорне перевантаження, і хоча вона намагається заспокоїтися – дорога довша, аніж вистачає зусиль. Коли учні дивляться це відео – вони кажуть, що те, що відчуває ця дитина – страшно. У таких випадках ми не можемо нічого зробити. Нам треба передбачити таку ситуацію. І уникати.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=3&v=aPknwW8mPAM&feature=emb_logo

ОБІЙМИ

Ми думаємо, що треба мати якийсь підхід до дітей з ООП.

Але поставте на перше місце те, що це просто дитина, і забудьте про діагноз. Якщо ви обіймаєте всіх учнів і любите це – то обіймайте і цю дитину. Якщо ні – то винятків робити не треба.

      Я вчу доньку не обіймати вчителів, бо це не близьке коло людей. Якщо дитина все ж хоче вас обійняти, а ви проти – скажіть: “Стоп, ми з тобою вітаємося за руку (чи якось інакше)”. Не треба боятися поставити межі. Діти з синдромом Дауна розуміють соціальні норми. Якщо їх задати – з часом діти їх вловлять.

     Якщо ситуація з обіймами виникає між дітьми – не треба нікому терпіти. Є діти, які хочуть обійматися, а є – які ні. Теж треба сказати: “Я хочу з тобою вітатися отак”. Ми маємо розуміти і підтримувати дітей з ООП. Створити умови, де люди можуть подружитися: мати щире ставлення, організувати спільні ігри, але не змушувати дружити.

ГІПЕРОПІКА

     Буває, що однокласники хочуть навіть портфель замість дитини поскладати. У таких ситуаціях можна запропонувати помічнику не допомагати напряму, а підказувати дитині з ООП, як це зробити. У жодному разі не казати відійти (це може відбити бажання допомагати взагалі), а пояснити, що так дитина сама не навчиться.

НАСМІХАННЯ

      Це треба присікати. Одного разу я заміняла асистента вчителя на фізкультурі і бачила, як діти з неінклюзивних класів, у яких не було уроків толерантності, відвертаються від дитини з ООП. Не хочуть біля неї стояти. У такому випадку з дітьми треба говорити, а не сварити. Зрозуміти, чому дитина не хоче стояти поруч. Боїться? Чогось не знає? Думає, що може заразитися? Дорослим треба бути уважними.

ДБАТИ ПРО ГІДНІСТЬ

       Моє завдання вдома – навчити дитину, що двері в туалет треба закривати. Але я не можу цього навчити у школі, де інший замок, де є жіночий і чоловічий туалети і їх можна переплутати. Тому завдання асистента у школі – подивитися, чи йде дитина в той туалет, чи закриває двері. На якомусь уроці, коли дитина втомилася, можна стати біля цих дверей і повчитися їх закривати. Треба дбати про гідність.

       Якщо дитина краще адаптована, то менше привертає увагу інших, ніж коли ходить за ручку з асистентом до 10 класу. Це відбиває в інших учнів бажання з нею спілкуватися.

ВДАРИТИ

Так, дитина з аутизмом може вдарити. Але варто пам’ятати, що це не зі зла. Можливо, її щось налякало. Коли я працювала в садочку, то діти знали, що інколи треба відступити. (Щоб краще зрозуміти, як сприймають світ діти з аутизмом,  перегляньте відео про Девіда).

https://www.youtube.com/watch?v=Rv7JdHwGKwo&feature=emb_logo